Валентина

68

Я лежала в хірургічному відділені, як почались активні обстріли мого селища. Зараз там йдуть страшні бої, мій будинок знищений. Чоловік давно загинув, діти зв'язок не підтримують. Евакуювалась до Харкова.

Хочу допомогти

Я лежала в хірургічному відділені, як почались активні обстріли мого селища. Зараз там йдуть страшні бої, мій будинок знищений. Чоловік давно загинув, діти зв'язок не підтримують. Евакуювалась до Харкова.

Війна застала мене в лікарні, де мені тільки - но прооперували ногу від флегмони. На третій день мого перебування в стаціонарі - почались сильні обстріли, повибивало вікна, двері. Люди - хто як міг намагались дістатися підвалу. *Цитата жінки: "всі бежать а я повзу від смерті, у підвал"*. Рана після оперативного втручання ще не загоїлась, та від такої активності - відкрилась, я залишала за собой кровавий слід. На той момент ще не знала, що доліковувати цю рану прийдеться майже рік, по харківських лікарнях.

 Евакуювалась до Харкова одразу після жахливого видовища - страшної та абсурдної на вигляд смерті сусідів. З речей нічого не взяла, взагалі нічого, з переляку. Наразі проживаю там в гуртожитку з іншими біженцями. Мій чоловік загинув ще 30 років тому, від променевої хвороби, бо був одним з ліквідаторів на чорнобильській АЕС, діти кинули мене, та живуть десь за кордоном, зв'язок не підтримують. Про те що від будинку нічого не залишилось - взнала від сусідів які їздили до Дворічни. Найгостріше потребую їжі.

Valentina

68

I was lying in the surgical department when the active shelling of my village began. Now there are terrible battles there, my house was destroyed. My husband died a long time ago, and my children do not keep in touch. I evacuated to Kharkiv.

I want to help

I was lying in the surgical department when the active shelling of my village began. Now there are terrible battles there, my house was destroyed. My husband died a long time ago, and my children do not keep in touch. I evacuated to Kharkiv.

The war caught me in the hospital, where I had just undergone surgery for phlegmon. On the third day of my stay in the hospital, heavy shelling started, windows and doors were smashed. People were trying to get to the basement as best they could. *Woman quoted: "everyone is running, and I am crawling from death to the basement "*. The wound after the surgery had not yet healed, but due to such activity, it opened, and I left a trail of blood behind me. At that time, I did not know that I would have to spend almost a year in Kharkiv hospitals to treat this wound.

She evacuated to Kharkiv immediately after witnessing the horrific and absurd-looking deaths of her neighbors. I didn't take any of my belongings, nothing at all, out of fear. Now I live there in a dormitory with other refugees. My husband died 30 years ago from radiation sickness because he was one of the liquidators at the Chornobyl nuclear power plant, my children left me and live somewhere abroad, and we don't keep in touch. I found out that nothing was left of my house from my neighbors who went to Dvorichna. What I need most is food.