The project is run by the NGO Centre “Women’s Perspectives” with the support of Open Society Foundation
Переїхала з батьками та братом з інвалідністю з Донецька в область у 2014 році, через початок бойових дій. Тільки ми ледве встигли облаштувати будинок, як у березні 2022 року він згорів разом з всіма нажитими речами. Російські військові відібрали у нас усі запаси їжі, а моя мама померла від поранень після прильоту. Зараз ми живемо в Полтаві і ледве зводимо кінці з кінцями.
До 2014 року жила з батьками та братом, який має інвалідність 2 групи, у Донецьку. Через бойові дії ми переїхали в Донецьку область, у село Володимирівка. Будинок був без умов, тому ми почали його облаштовувати (купили техніку, зробили ремонт, посадили сад, встигли нажаль поставити пластикові вікна до початку повномасштабного вторгнення). Я працювала бухгалтером на заводі та утримувала всю нашу сім'ю. Але о 3 годині ночі, 13 березня 2022 року, в будинок влучила ракета, він згорів разом з усім, що було в ньому. Нас прихистили сусіди, але в їхній будинок також влучив снаряд, і він теж згорів! Пізніше російські військові розграбували наш погріб, кажучи: "Ви собі десь щось знайдете, наша армія голодна", і забрали все: картоплю, консерви, олію, навіть насіння.
Якось ми вийшли з матір'ю на вулицю, щоб щось зробити до обіду, вона йшла попереду, раптом пролунав удар, скрізь пил, я нічого не могла зрозуміти, вибіг батько, кричав. Він побіг до мами і підняв її на руки, але вона була ще жива, тільки не було частини обличчя, все було в крові, вона намагалася говорити, але захлиналася. Я кричала, мені було страшно, я побігла до російських військових, які оселилися поруч з Великодня. Я попросила їх про допомогу, вони обматюкали мене, але дали мені пачку вологих серветок і банку з перекисом. Сказали "витри їй обличчя", але не було ж вже обличчя ніякого. Вони допомогли мені загорнути її в ковдру і кудись понесли. Пізніше ми дізналися, що її відвезли в лікарню, де вона померла через кілька годин "через травми, несумісні з життям"
Зараз ми в Полтаві, я одна утримую хворого батька і брата з інвалідністю, нам не вистачає грошей на комунальні послуги та їжу. Нам нікуди повертатися, я думала, що в 2014 році було важко, але зараз ще важче. У мого брата постійно болить живіт через хронічну хворобу, він повинен дотримуватися дієти, але ми можемо дозволити собі тільки каші, від яких йому погано. Якщо з втратою всього майна і житла я ще можу якось змиритися, то з втратою мами все ще не можу .
She moved with her parents and brother with a disability from Donetsk to the region in 2014, when the hostilities started. We had barely managed to set up our house when it burned down in March 2022, along with all our belongings. The Russian military took away all our food supplies, and my mother died of injuries upon arrival. Now we live in Poltava and barely make ends meet.
Until 2014, she lived with her parents and brother, who has a group 2 disability, in Donetsk. Because of the fighting, we moved to the Donetsk region, to the village of Volodymyrivka. The house was without conditions, so we started to equip it (bought appliances, made repairs, planted a garden, and unfortunately managed to install plastic windows before the full-scale invasion). I worked as an accountant at a factory and supported our entire family. But at 3 a.m., on March 13, 2022, a rocket hit the house, it burned down with everything in it. We were sheltered by neighbors, but a shell also hit their house, and it burned down too! Later, the Russian military looted our cellar, saying, "You will find something for yourself somewhere, our army is hungry," and took everything: potatoes, canned food, oil, even seeds.
One day I went outside with my mother to do something before lunch, she was walking ahead of me, and suddenly there was a blow, there was dust everywhere, I couldn't understand anything, my father ran out, screaming. He ran to my mother and picked her up, but she was still alive, only part of her face was missing, everything was covered in blood, she tried to speak but choked. I was screaming, I was scared, I ran to the Russian military, who had settled next door since Easter. I asked them for help, they cursed me, but gave me a pack of wet wipes and a jar of peroxide. They said, "Wipe her face," but there was no face left. They helped me wrap her in a blanket and took her somewhere. Later we learned that she was taken to the hospital, where she died a few hours later "due to injuries incompatible with life."
Now we are in Poltava, I am the only one who supports my sick father and my brother with a disability, we do not have enough money for utilities and food. We have nowhere to go back to, I thought it was hard in 2014, but now it's even harder. My brother has a constant stomach ache due to a chronic illness, he has to follow a diet, but we can only afford porridge, which makes him sick. If I can somehow come to terms with the loss of all my possessions and housing, I still cannot accept the loss of my mother.
Проект "Жінка для жінки" потребує щомісяця 20 тисяч гривень для оплати консультацій юристок та психологінь для жінок, які опинилися в складних життєвих умовах. Підтримати проект можна пожертвою громадській організації "Центр "Жіночі перспективи"
* В разі нереалізації проєкту або при наявності залишків, кошти будуть направлені на статутну діяльність організації.Надаючи допомогу проєкту, ви даєте згоду на це, а також на те, що сума пожертвування не підлягає поверненню.
The project “Woman for woman” needs funds to cover legal and psychological consultations for women in difficult life circumstances. You can support the project by donating a comfortable amount of money to the Centre “Women’s Perspectives”