Вона потребує допомоги

Я живу у прифронтовій зоні у Донецькій області. Я самотня мама і в мене троє дітей. З нами живе племінник, його батьки в Маріуполі, зв’язок з ними давно втрачено, наврядчи вони живі. І ще з нами моя старенька бабуся. У нашому місті немає роботи, немає газу і є обстріли. Але це наш дім.

Я живу у Дружківці біля Краматорську, Донецька область. Це прифронтова зона. Чоловік помер три роки тому. Сестрі відірвало ногу під час ракетного удару. Вона і мама виїхала за кордон. Я з двома донечками залишаюся вдома.

У мене двоє синочків. У молодшого – інвалідність, ДЦП. Найменша дитина померла від ниркової недостатності. Багато коштів пішло на його лікування. З війною стало дуже важко, у селі роботи нема.

Я зі Скадовська Херсонської області, у мене троє дітей – двійнята і дівчинка 11 місяців. Із другої спроби ми з дітьми і мамою вирвалися з окупації. Мій чоловік пішов служити у ЗСУ минулого серпня. Більше місяця він безвісти зниклий. Держава не перераховує нам його зарплатню, а складає на спецрахунок. Жити зараз нам немає за що.

Мій чоловік почав бити мене, а згодом і наших дітей. Він душив мене. Вибив мені зуб. Зачиняв дітей у ванні. Зараз у нього обмежувальний припис. Суд заборонив йому підходити до нашого дому на 300 метрів впродовж півроку. Працюю лише я. Є великі борги за комунальні послуги.

Я з Маріуполя. В мене є мама 74 роки та дочка 13 років. Два тижні ми жили в підвалі, готували їжу на вогні у дворі. Нас весь час бомбили. Ми виїжджали з Маріуполя 16 березня – у день, коли російські окупанти розбомбили драматичний театр. Наше житло знищене. Зараз ми в Дніпрі.