Вікторія

37

Я з трьома дітьми живу у прифронтовій зоні у Донецькій області. Нас обстрілюють щодня. У мене старенькі батьки. Я не можу їх залишити. Роботи в нашому місті немає взагалі. Навіть пошта майже не працює.

Хочу допомогти

Я живу у місті Костянтинівка Донецької області. Це дуже близько до лінії фронту. До війни я працювала продавчинею у магазині. З початком війни магазин закрився. Майже всі магазини у місті закриті. Працює лише два. Там дуже дорогі продукти харчування.Майже не працюють пошти. Працювати просто немає де.

Нас обстрілюють щодня. Розбомбили три школи. Моїй донечці більше немає де вчитися. У мене троє дітей – син 18 років, син 17 років та дівчинка 7 років. До війни батько старшихсинів допомагав дітям. Тепер він також без роботи.

Найстарший син довійни вчився у Маріуполі, на поліцейського. З початком війни він повернувся уКостянтинівку. Продовжувати навчання в інших містах він не може – ми не можемо йому більше допомагати фінансово. Середній син навчався в училищі на повара.Тепер все закрито. Один раз на місяць нам видають гуманітарну допомогу –невеликий продуктовий набір.

Ми не їдемо знашого міста. У мене тут старенькі хворі батьки. Я не можу їх покинути. Колиїдеш в інше місто, потрібно мати трохи коштів бодай на перший час. А ми їх не маємо.У нас тут власне житло. І взагалі, це наш дім. Ми не хочемо його залишати.

Victoriya

37

I live with three children in the front-line zone in the Donetsk region. Enemies shoot at us every day. I have old parents. I can't leave them. There is no work in our city at all. Even the post office hardly works.

I want to help

I live in thecity of Kostyantynivka, Donetsk region. It is very close to the front line.Before the war, I worked as a saleswoman in a store. With the beginning of thewar, the shop was closed. Almost all shops in the city are closed. Only twowork. Food is very expensive there. Even the post office hardly works. There issimply nowhere for people to work.

Enemies shoot atus every day. Three schools were bombed. My daughter has no place to studyanymore. I have three children - an 18-year-old son, a 17-year-old son and a7-year-old girl. Before the war, the father of the older sons helped thechildren. Now he is also unemployed.

Before the war,the eldest son studied in Mariupol to become a policeman. With the beginning ofthe war, he returned to Kostyantynivka. He cannot continue his studies in othercities - we can no longer help him financially. The middle son studied at aschool to become a cook. Now everything is closed. Once a month we are givenhumanitarian help - a small food kit.

We are notleaving our city. I have old sick parents here. I can't leave them. When you goto another city, you need to have some money, at least for the first time, butwe don't have money. We have our own flat here. And in general, this is ourhome. We don't want to leave our home.