Світлана

59

Я живу у Дружківці, Донецька область. Це перша лінія фронту. Вибухи, обстріли. Я живу з однією бабулею: мама 78 років . Діти на окупованій території. Мій завод закрився з початком війни. Жити нема за що.

Хочу допомогти

Я живу у Дружківці, Донецька область. Це перша лінія фронту. У нас постійні сирени. Часті обстріли, вибухи. Я живу з однією бабулею: мама 78 років. Вона хвора та нікуди не хоче виїжджати. Діти на окупованій території. Зв’язку з ними немає.

 

До війни я працювала на машинобудівному заводі міста Дружківка. Я була операторкою котельні. Від нашої котельні залежало виробництво деталей. Ми нагрівали ванни з кислотами, у цих кислотах майстри обробляли деталі. З початком війни завод закрився.

 

Працює трохи магазинів і аптек. Ціни дуже високі. Працювати під обстрілами хочуть не всі. Живемо ми у великій скруті. Але ми залишаємося тут, бо це наш дім.

Svitlana

59

I live in Druzhkivka, Donetsk region. This is the first line of the front. Explosions, shelling. I live with my grandmother: my mother is 78 years old. The children are in the occupied territory. My factory closed when the war started. There is nothing to live for.

I want to help

I live in Druzhkivka, Donetsk region. This is the first line of the front. We have constant sirens. There are frequent shelling and explosions. I live with my grandmother: my mother is 78 years old. She is sick and does not want to leave. The children are in the occupied territory. There is no communication with them.

Before the war, I worked at a machine-building plant in Druzhkivka. I was a boiler room operator. The production of parts depended on our boiler room. We heated baths with acids, and the craftsmen processed parts in these acids. When the war started, the plant closed.

There are few shops and pharmacies. Prices are very high. Not everyone wants to work under fire. We live in great hardship. But we stay here because this is our home.