Спершу в нього не було агресії, ми почали жити разом. Через півроку спільного життя він почав випивати і піднімати руку. Казав, що я йому зраджую, що я найгірша жінка на світі.

Спершу я не зверталася в поліцію. Але побої були все сильнішими. Я часто ходила в синцях на обличчі і з розбитою губою. Одного разу губу мені зашивали в лікарні. Йти мені не було куди. А коли був тверезий, наче налагоджувалося…

Так я прожила 4 роки. Завагітніла, зараз донечці півроку. Його поведінка не змінилася з появою дитини, навпаки. Мені стало страшно за доньку, я почала викликати поліцію. Двічі ми вже жили у кризових кімнатах – у серпні та жовтні цього року. Тепер мені нема куди йти, а до нього вертатися не хочу – страшно.

У мене є мама і вітчим, у них є донька, моя молодша звідна сестра. Вона хвора на епілепсію і в неї сильні приступи. Мама і вітчим займаються нею, жити в них я не можу.

До народження донечки я працювала трохи касиркою в супермаркеті, трохи кухаркою. А найбільше – помічницею вихователів у дитсадку. Мрію повернутися на свою роботу згодом. Я планую віддати донечку в ясла тільки це буде можливо, може з 1 року. Вона в мене малесенька народилася. І хочу йти працювати в той же мадочок – щоб бути ближче до неї і мати засоби для існування.

А зараз треба орендувати кімнату, щоб не повертатися до домашнього тирана. І в цьому мені потрібна ваша допомога.

‍