Олена
37
Я з Маріуполя. Я жила там з чоловіком та двома дочками. Тепер наше місто окуповане, квартира понищена. Чоловік загинув на фронті у кінці березня 2023 року. Я досі збираю потрібні документи, щоб колись отримати виплату за загибель військового. Ми переселенці, нам значно важче.
Війна застала нас у Маріуполі – мене, чоловіка і дві наші доньки. Зараз їм 15 і 4 роки. Маріуполь – моє рідне місто, я там жила від народження. У нас там була своя квартира. Тепер вона наполовину зруйнована. Чоловік працював на заводі інженером-технологом. А я працювала у громадському секторі.
Ми втікали з Маріуполя в кінці березня 2022 року. Місто шалено бомбардували, ми не могли там лишатися. Авто у нас не було, ми просто пішли пішки. Якийсь добрий чоловік їхав машиною, побачив нас і взяв до себе, просто так. Він завіз нас у Крим. Там ми прожили три тижні. Потім ми почали вибиратися на не окуповану територію України. Ми добралися до Запоріжжя, а звідти в Олександрію Кіровоградської області.
У грудні 2022 року мого чоловіка призвали на війну. Він потрапив у десантно-штурмові війська, так звану Єгерську бригаду. У кінці березня 2023 року він загинув у районі Авдіївки в Донецькій області. Йому було 37 років. Ми поховали його у Дніпрі, тут живе наш єдиний родич – брат мого чоловіка. Тепер і ми з дочками живемо тут. Ми ще не отримали виплат від держави за загибель чоловіка та батька. Це тривалий процес, особливо якщо ви переселенці і багато документів утрачено. Я не працюю, бо нема де залишити молодшу доньку – садочки не працюють. Старша дочка вчиться у коледжі.
Olena
37
I am from Mariupol. I lived there with my husband and two daughters. Now our city is occupied, our apartment is destroyed. My husband died at the front at the end of March 2023. I'm still gathering the necessary documents to receive a death benefit. We are immigrants, it is much more difficult for us.
The war caught us in Mariupol - me, my husband and our two daughters. Now they are 15 and 4 years old. Mariupol is my hometown, I have lived there since birth. We had our own apartment there. Now it is half destroyed. My husband worked at the plant as atechnological engineer. And I worked in the public sector.
We fled from Mariupol at the end of March 2022. The city was bombarded furiously, we could not stay there. We didn't have a car, we just walked. A kind man was driving bycar, saw us and took us. He took us to Crimea. We lived there for three weeks. Then we started going to the unoccupied territory of Ukraine. We got to Zaporizhzhia, and from there to Oleksandria, Kirovohrad region.
In December 2022, my husband was drafted into the war. He got into the airborne assault troops, the so-called Yegers brigade. At the end of March 2023, he died near Avdiivka, Donetsk region. He was 37 years old. We buried him in the Dnipro, our only relative lives here - my husband's brother. Now we live here with our daughters. We have not yet received payments from the state for the death of our husband and father. This is a long process, especially if you are a migrant and many documents are lost. I do not work because there is no place to leave my youngest daughter - kindergartens are not open. The eldest daughter is studying in college.
Підтримати проєкт
Проект "Жінка для жінки" потребує щомісяця 20 тисяч гривень для оплати консультацій юристок та психологінь для жінок, які опинилися в складних життєвих умовах. Підтримати проект можна пожертвою громадській організації "Центр "Жіночі перспективи"
* В разі нереалізації проєкту або при наявності залишків, кошти будуть направлені на статутну діяльність організації.Надаючи допомогу проєкту, ви даєте згоду на це, а також на те, що сума пожертвування не підлягає поверненню.
Support the Project
The project “Woman for woman” needs funds to cover legal and psychological consultations for women in difficult life circumstances. You can support the project by donating a comfortable amount of money to the Centre “Women’s Perspectives”
Напишіть координаторці проєкту,
коли ви хочете допомогти жінці в скруті!
