Ми двічі втікали від війни... Я родом із Харцизьку Донецької області. Ми з донечками і моєю мамою втекли звідти ще у 2014-ому році. Після того як на набережну над річкою прилетіла ракета і я бачила як дітей з відірваними ручками-ніжками вивозили… Було дуже страшно, ми переїхали в Бердянськ, почали там орендувати житло. Батько старших донечок покинув нас і виїхав у Крим, і нам ніяк не допомагає. В Бердянську народилася моя наймолодша донька, восени їй буде три рочки. Вона хоче в садочок, але дитсадки закриті. З її батьком ми також не спілкуємося.

З березня цього року у Бердянську майже не було зв'язку – ми не знали що робиться по всій Україні. Села навколо обстрілювали. У квітні почали з'являтися коридори на виїзд. Я взяла дітей і попросилася в машину до знайомих літніх людей. Ми виїхали в Запоріжжя. Тут ми отримали одну фінансову допомогу від держави за весь час. У Запоріжжі дуже багато переселенців: більшість, хто втекли з Маріуполя, зараз тут. Тому черги за гуманітарною допомогою величезні. Інколи виходить щось отримати. Мама залишилася у Бердянську, там не працює ні пошта, ні банки, не знаю як їй помогти.

Ми зараз живемо у квартирі людей, які самі родом з Макіївки Донецької області. Вони переїхали сюди у 2014-ому, а зараз виїхали в Польщу. Квартиру залишили нам просто за комунальні послуги. З роботою тут тяжко – шукаю, та поки не можу знайти. Мені б щось на півдня, бо троє дітей потребують уваги. А ні школи, ні садочки не працюють. Можливо, з осені запрацюють освітні заклади і я зможу працювати. Зараз дуже потрібна допомога. Залишати свій край і їхати в центр або на захід країни я не хочу. Тут мій дім.

‍