Ми одружилися з чоловіком 13 років тому, нашому сину уже 13 зараз. І я, і син боїмося чоловіка… Спершу він просто смикав мене за руки, за плечі. Потім почав душити. Це відбувається регулярно раз на місяць - на два. Коли ми жили у його квартирі, він багато разів виганяв мене з дому, навіть у чому була, в нічній сорочці. І відбирав телефон, щоб я нікому не подзвонила. А подзвонити я могла лише мамі. Я ніколи не викликала поліцію – боялася, що він мене вб'є. Він фізично сильніший і я не можу йому протистояти ні фізично, ні психологічно.

Кілька років тому у мене почалися панічні атаки. Я проходила не одне лікування, у тому числі медикаментозне. Але це мало допомагає, бо джерело мого страху – мій чоловік. Я була від нього фінансово залежна, мені не було куди йти більше 10 років. Півроку тому померла моя мама. Брат, який жив із нею, переїхав у село. Відтак я змогла переїхати в квартиру мами і стала почувати себе впевненіше.

Але мій чоловік переїхав за мною. Він не питав мого дозволу. Просто взяв і переїхав за мною із сином. Я не раз йому кажу – йди геть, йди до своєї мами, йди на війну обороняти країну – ні, він нікуди не йде. Сидить вдома, без роботи. Вигнати його у мене сил нема. Харчуємося ми окремо – я з сином, і він собі сам. Коштів на дитину він не дає. З початком війни я втратила роботу, перебиваюся підробітками – прибираю, шию. А ще маю великий кредит на своє ім'я – потрібні були юридичні послуги на оформлення документів на квартиру, довелося взяти позику. Зараз я просто у відчаї і ніяк не вийду з ситуації.

‍