Вона потребує допомоги

В березні 2022 року виїхала з дітьми та собаками до Краматорську. Квартира з майном залишилась там, повернутись не можу, бо брат - військовий, маю заборону на в'їзд. Мою квартиру вже приватизували окупанти- та віддали комусь "за потребою". Всі хто не був присутній на місцевих виборах - лишився так само житла. Чоловіка не маю, на всіх дітей - мати одиначка. 

Я лежала в хірургічному відділені, як почались активні обстріли мого селища. Зараз там йдуть страшні бої, мій будинок знищений. Чоловік давно загинув, діти зв'язок не підтримують. Евакуювалась до Харкова.

Моя квартира зруйнована, місто окуповане. Під час авіаудару по сусідньому будинку мені в спину влучив шматок стіни. Мені паралізує ноги, якщо я ходжу більше 5 хвилин. Переїхали до Костянтинівки через дешеву оренду житла та близькість до лінії фронту. Єдина опора зараз - моя 13-річна донька.

У 2017 році мого чоловіка депортували з Білорусі в Україну, я поїхала з ним, народила дитину, а в 2023 році він загинув, будучи добровольцем у ЗСУ. Через війну майже неможливо отримати громадянство, тому виплат за його смерть мені і дитині нема, а я не можу знайти роботу. Повернутися до Білорусі ще складніше. І я не хочу туди.

Наше село знаходиться менш ніж за 10 кілометрів від лінії фронту. Постійні обстріли, сховатися немає де. Мій брат нещодавно загинув від уламків, і я залишилася сама, мати-одиначка з двома дітьми у віці 4 і 13 років. У мене прогресуюча патологія шийного хребця, яка іноді залишає мене паралізованою і нездатною рухатися, але я все одно намагаюся працювати, щоб прогодувати своїх дітей.‍

Ми жили на правому березі Херсону, після деокупації - виїхали, бо не було світла та води. Чоловік мене залишив з двома дітьми, хворою матір'ю та лежачим батьком. За два тижні як ми виїхали без речей - росіяни підірвали каховську ГЕС, наш будинок був на набережній, від нього залишились тільки стіни. В батька через гангрену видалили всю ногу, він вмер за три дні після.