Я живу в притулку вже понад рік. Мене принижував і бив чоловік, виганяв з хати, відвозив у психлікарню. Він хотів зробити з мене овоч. Я вже майже була овочем.

Моя подруга знайшла телефон і я подзвонила до дівчат в Центр "Жіночі перспективи". Я не вірила, що вони допоможуть. Весь час перепитувала, чи потрібно буде платити за їх послуги. Я не працювала тоді і не могла платити.

Вони поселили мене в притулок, почалися консультації. Я написала з ними план виходу з кризи. Почала працювати. До того я не працювала дуже багато років. Я не вірила, що зможу.

Перші три роботи я міняла десь щомісяця. В мене була паніка, страх, що мене виженуть, що я не справлюся, що буде недостача в касі і мене звинуватять... Тричі звільнялася сама. Але потім знайшла роботу, на якій я працюю дотепер.

Зараз я продаю одяг у великому торговому центрі. Все в мене добре. Я видужала. Чекаю поки усі справи в суді завершаться і я нарешті, отримаю свою частку в майні.

Був дуже важкий період під час першого жорсткого карантину. Тоді нас відправили у відпустки власним коштом. Грошей не було. Ми реально в притулку не знали, що будемо їсти. Але знайшлися добрі люди, котрі замовляли нам адресну доставку.

Я пам"ятаю, як перший раз говорила з однією жінкою, яка питала, що потрібно привести. ЇЇ звали Вероніка. До тепер пам"ятаю. Вона мені подзвонила і все питала про те, що привезти.

Я їй сказала про картоплю, олію, макарони, цукор... А вона мені: "Ну може ще щось?" А я їй так несміливо: "Якщо б можна було заварну каву..." Вона привезла все своєю машиною. Ми зустрілися за кілька кварталів від притулку - бо ми приховуємо точну адресу притулку. Коли вона відкрила багажник - ми ахнули... я аж розплакалася... ми робили кілька ходок, щоб це все занести. Ми дуже вдячні Вероніці за її щедрість! Там було багато всього необхідного і навіть смаколики! Ми майже все літо мали ці запаси! Дякуємо Вероніці за те, що вона нас тоді фактично врятувала!

‍