Оксана

29 років

Назовні у нас була ідеальна сім'я. Коли дитина підросла, а я хотіла піти на роботу. І тут почалися скандали

Хочу допомогти

Ми вчилися з моїм чоловіком на одному факультеті. Коли одружувалися, була вже вагітною. Народила дівчинку. Чоловік сказав: "Чого тобі йти на роботу? Я - чоловік, мені легше зробити кар'єру, а ти будеш дбати про нас з дитиною."

Поки дитині виповнилося 3 роки, я не заїкалася про роботу. Чоловік працював на комп'ютерній фірмі, почав добре заробляти. Після 3 років я вирішила шукати роботу. Чоловік дуже запротестував: "Дитина мала. Хто про нього подбає краще, ніж мама?" І я дбала. Гроші були. До 6 років була з дитиною. Дитина пішла у приватну школу – весь день в школі. Він все оплачував.

Через деякий час зрозуміла, що дуже хочу працювати. Почалися скандали: "Якщо ти підеш на роботу – я піду від вас!". Поки я ні слова не казала про роботу, в нас була "ідеальна сім'я". Але як тільки я щось говорила, відразу отримувала звинувачення: "Ти – погана мама!", "Ти не хочеш дбати про дім!", "Чого тобі ще бракує?".

Я була ізольованою, відчувала себе самотньою, не розуміла як дальше жити, була повністю залежною від нього… Він почав простягати руки. Я нікому не розповідала, бо соромилася. Та й хто повірить? Хата – повна чаша, назовні ми – ідеальна сім'я.

Я почала ходити на психотерапію, бо почалася депресія. Кілька місяців "розбиралася з собою". Коли знову заговорила про роботу, він перестав давати гроші на психотерапію. Але я наполягла і сказала, що більше так не можу.

Він при дитині побив мене, зібрав речі та пішов від нас.

Стало важче і легше водночас. З однієї сторони я почала вислуховувати від усіх родичів і знайомих про те, "яка я дурна", а з іншої – знову сама стала розпоряджатися своїм життям.

Він забирав дитину і щоразу після повернення, донька мінялася. Вона часто говорила мені: "Мама, а чого ти не хочеш, щоб тато з нами жив?", "Мама, ти брешеш і завжди брехала" і т.п. Одного разу він забрав доньку на 2 години і не привозив 3 дні. Я дзвонила, просила… Він сказав: "Якщо будеш дзвонити – я взагалі не віддам дитину!". Я зрозуміла, що далі може бути складніше. Після того, як він повернув дитину я виїхала з донькою в інше місто, подала на розлучення та аліменти.

Зараз фінансово складно. Карантин, чуже місто, я шукаю роботу. Перед нами ще важкі часи судових розглядів. Але я зараз добре розумію, що хочу бути вільна.

Якби я раніше не зважала на те, що "це не інтелігентно скаржитися на чоловіка", що "дитина має мати тата за будь-яких умов", що "соромно говорити про те, що в сім'ї щось не так", - то зараз було б значно легше. Нема ніяких доказів зараз про насильство, мені не вірять мої близькі, проти мене кілька дорогих адвокатів. Але я знаю, що я спробую!

Три жінки — кожна допомагає в міру своїх сил

Жінка, самотня мама, котра всиновила хлопчика, йому зараз вже 4 роки, прочитала оголошення в facebook та подарувала візочок, одяг та іграшки, з котрих виріс її хлопчик.

Ще допомагає одна дівчина, котра працює в іноземній компанії, і щомісяця дає - 3-5 тисяч на оплату орендованої квартири. Ми дружимо - вона часом приходить нас відвідати, погуляти з дитиною.

Також дуже допомагає моя напарниця. Я вийшла на роботу, коли дитині було 3 місяці. І моя напарниця залишається з моєю дитиною, коли я на роботі. Зараз складно, особливо, коли дитині щось не те - зубки лізуть, щось болить. Але я знаю, що ми викарабкаємося! Дякую вам, добрі жінки!!!

Коли я побачила оголошення на фб-сторінці Центру "Жіночі перспективи" написала їм відразу і спитала, як я можу допомогти. Вони відписали і сказали, що жінці, якій я хотіла допомогти, вже допомагають інші люди і подякували за небайдужість. Я спитала чи є ще жінки, котрі зараз у скруті. Мені розповіли про Оксану. Я зідзвонилася з нею. Це виявилася молода жінка, котра намагалася втекти від свого багатого чоловіка. Я запропонувала їй помогти з переїздом. я перевезла її на своїй машині в іншу область. Зараз вона в безпеці. Ми часом зідзвонюємось. Вона розповідає, як росте її дитина. Колись я ще поїду до них в гості. Двічі я пересилала їм по Новій пошті невеличкі подарунки. Це насправді дуже незначні речі, котрі я роблю. Але я рада, що можу комусь допомагати.

— Катерина, благодійниця

Oksana

29 years old

We were a perfect family from the outside. When the child has grown a bit, I was planning to get a job. It was then that the things went downhill.

I want to help

We were studying at the same faculty with my now-husband. At the time we got married I was already pregnant. I gave birth to a girl. My husband told me “Why would you go to work? I am a man, it is easier for me to build a career. You take care of me and the child”

Until the child was three I haven’t ever mentioned getting a job. My husband worked at the IT company and began to earn a lot. After the child turned three I decided to look for a job. My husband protested: “The child is small. Who will look after her better than the mother?” So I was looking after her. We didn’t lack money. I took care of the child until she was six and went to the private school. She spent the whole day there and my husband covered it.

After some time I realised I really want to work. My husband shouted “If you start working, I will leave you” While I kept quiet about the job we seemed a “perfect family”. But as soon as I brought up the subject I got accused of being a bad mother, not wanting to care for our home and asked “What on earth do you even need?”

I was isolated, felt lonely, had no idea how to continue living and was completely dependent on my husband. He started to beat me. I didn’t tell anyone because of shame. Also, I was certain no one would believe me: our household, our family seemed perfect from the outside.

I started psychotherapy due to my depression. For a few months I was “figuring out myself”. When I mentioned going to work once again, he stopped providing for my therapy sessions. I insisted on needing a job and told him I cannot go on like this.

Then he beat me up in front of the child and left us.

It has become harder and easier at the same time. On the one hand, all my relatives and acquaintances told me how “stupid” I was. On the other, I could lead my own life again.

My husband took the child for visitations and each time the daughter returned, something changed in her. She would often tell me “Mom, why don’t you want our dad to live with is?” “Mom, you are lying and you’ve always been lying” and so on. 

Once he took our daughter for what had to be two hours, but didn’t bring her back for three days. I called him and asked to bring her back. He told me “If you don’t stop calling, you’ll never have her again”. I realised it may get even harder with time. After he returned the child, I left for a different city with her and filed for divorce as well as for child support.

It’s financially challenging for us now. Quarantine, new city, searching for a job, difficult court proceedings ahead. However, I am certain now that I want to be free.

If I wasn’t stopped by the thoughts “It’s wrong to complain about your husband”, “the child needs a father under any circumstances”, “mentioning there’re problems within the family is shameful” - things would be much easier now. I don’t have proofs of domestic violence, my relatives don’t believe me, I am set against several expensive attorneys. But I know I will do my best!


Three women, each helping in her own way

A single mother with an adopted boy, who is now four years old, read the story on Facebook and donated us the stroller, clothes and toys her boy doesn’t need anymore.

Another women working in a foreign company donates 3000-5000 UAH monthly so that we could rent an apartment. We are friends now, sometimes she visits us and spends time with the child.

My colleague is helping us a lot too. I started working when my (second) child was three months old. She stays with the child when I have a shift at work. It’s difficult now, considering the teething and aches here and there. But I’m certain we will make it! I’m so grateful to you, kind women!

When I saw the announcement on the Facebook page of the Centre “Women’s Perspectives”, I messaged them immediately and asked how I can help. They replied me, telling that the woman I wanted to help is already helped by other people and thanked me for the concern. I asked whether there are other women who need urgent help and I’ve been told about Oksana. It was a young woman who tried to flee her wealthy husband. I offered to help her with relocation and drove her on my car to a different region.She is safe now. We talk on the phone sometimes, she’s telling me about her child. One day I will visit them. I have sent them small gifts via post a few times. These are something I’m making myself, nothing significant really, but I’m glad I can help someone.

Kateryna, a benefactor